Фторхінолони мають чимало побічних дій. Найбільш відомими є негативний вплив на сполучну тканину, що інколи призводить навіть до розривів сухожилок. Також широко відомий вплив на хрящову тканину, особливо під час її формування, що є причиною дуже обмеженого застосування фторхінолонів у дітей.
Щодо кардіобезпечності, то побічні дії фторхінолонів на сполучну тканину є причиною обмеження їх застосування у хворих із аневризмою аорти.
З точки зору кардіонебезпечності фторхінолонів найбільш вагомою проблемою, що стосується летальності, є саме аритмогенна активність.
Фторхінолони подовжують інтервал QT, блокуючи IKr через потенціал-залежні калієві канали. З точки зору цього побічного ефекту фторхінолони нічим не краще макролідів.
З урахуванням того, що інтервал QT подовжується і через гіпоксію, особливо пильно потрібно стежити за ним при застосуванні фторхінолонів у хворих на пневмонію, у хворих із ХОЗЛ та ХСН.
Фторхінолони також посилюють ефекти інших препаратів, що подовжують інтервал QT, а хворі із коморбідністю також вимушено підлягають поліпрагмазії, відповідно потрібно враховувати ці взаємодії.
Фторхінолони не рівноцінні щодо впливу на інтервал QT.
Вплив на QT мінімальний у ципрофлоксацину, але спектр його антимікробної активності робить його непридатним для використання при НГП без уточненої етіології ті підтвердженої чутливості.
Ризик аритмогенної дії фторхінолонів в порядку зменшення:
гатифлоксацин → моксифлоксацин → левофлоксацин → офлоксацин → ципрофлоксацин.
Аритмогенний вплив моксифлоксацину в 2,7 рази більше ципрофлоксацину, а левофлоксацину в 1,24 рази більше ципрофлоксацину. Левофлоксацин підвищує ризики серцево-судинної летальності в 2,5 рази, а моксифлоксацин в 3,5 рази у порівнянні з ципрофлоксацином (87).
Але при виборі конкретного фторхінолону увага приділяється в першу чергу його можливостям ерадикації причинного збудника, а не побічним ефектам. Якщо, все ж таки, фторхінолон, який найкраще підходить по антимікробній активності та фармакокінетиці, лікар вважає надто кардіонебезпечним, потрібно запросити консультацію інфекціоніста або вибрати іншу групу препаратів.
Автор статті: Дмитро Михайленко, лікар-терапевт із більш ніж 20-річним досвідом застосування протимікробних препаратів та спеціалізацією в області інфекційних хвороб, член BSAC (The British Society for Antimicrobial Chemotherapy), ESCMID (The European Society of Clinical Microbiology and Infectious Diseases).